Лінда на службі: як
екс-пошуковик
захопилася телешоу і
мультиками

"На службі" – це історії про собак, які щодня віддано виконують свої доручення, працюючи у державних установах і службах України. Спецпроект створений у співпраці з ТМ «CLUB 4 PAWS» — міжнародним брендом українського виробника раціонів для тварин преміум-класу. 29 жовтня у квартирі родини Решетняків – явився новий мешканець – екс-службовий собака.
Лінда, десятирічна вівчарка з характером справжнісінького флегматика, з тих, хто ніколи не загубиться у натовпі, з тих, кого господарі впізнають звіддалі. У собаки трохи скуйовджена та кучерява шерсть, чорна родимка на язиці та, час від часу, замурзана їжею морда. Справа у тому, що язик у Лінди закороткий і вона не може облизати собі носа, щоби забрати рештки обіду.

Зараз, каже Яна, власниця собаки, найчастіше Лінду можна зустріти перед телевізором. Як правило, вона лягає недалеко від дітей і дивиться разом із ними мультики або гумористичні шоу.

"Я ніколи не бачила більш флегматичного собаки, — подумавши, зауважує власниця. — Дивлюся на інших — вони такі «живчики», а ця тварина — типова пенсіонерка».

Лінда до нової родини потрапила випадково. Так, восени минулого року Яна побачила пост у Фейсбуці активіста Ігоря Сайка, який роздавав собак, що певний час були на службі.

«Напевно, з якихось альтруїстичних почуттів нам стало шкода собак, які прослужили стільки років. І ми захотіли подарувати бодай одному із них гідну старість», — каже Яна.

Першого собаку родина не встигла забрати — його віддали іншим. Згодом же Ігор Сайко сказав, що у нього є ще три колишніх чотирилапих службовця. Тоді родина вирішила попросити інших людей, які також брали у волонтера собаку, доставити Лінду до них.

«Це якраз був день військового фінансиста, яким працює мій чоловік. І вже об 11 вечора до нас приїхав такий подарунок», — пригадує власниця собаки. Лінда виявилася не з простих собак і далеко не одразу стала «своєю» у новому оточенні. «У перші два тижні у собаки був стрес. Лінда майже нічого не їла, до харчів навіть не торкалася. Крім того, їй довелося звикати до життя у квартирі, проситися на вулицю, — згадує Яна. — По поведінці вона була досить зашугана, всього боялася. Коли до неї підходили, аби погладити, вона вся зжималася. Це був комок нервів». 


Яна додає, що у всієї родини склалося враження, ніби собаку били. Утім зараз все минулося. Сьогодні Лінда повноцінно харчується і не без задоволення перевертається на спину та виставляє животик, аби її чухали. Від своїх господарів Лінда не відходить ні на крок. Так, якщо родина кудись їде і бере із собою вівчарку, вона завжди чекає на них біля машини або самостійно залазить у неї і спить там.
Яна припускає: собака боїться, що її можуть покинути.


Про минуле Лінди нічого не знають ані Яна, ані Ігор Сайко. Утім господарка собаки припускає, що Лінда все ж була пошуковиком.

«Коли ми виводимо її гуляти, вона постійно утикається носом у землю, її тягне до якихось розритих місць, насипів», — каже Яна. Крім того, собака не подає жодного звуку. Від неї ніколи не чути ніякого гавкоту, скиглень абощо. Яна каже, що усього лиш двічі чула, як Лінда гавкнула. І то це було уві сні й тонесеньким щенячим голоском. Певно, щось снилося…

Те, що собака мовчазний і спокійний, аж ніяк не турбує господарів. Зрештою, вони були готові підлаштовуватися під песика, якого отримають. Якби був більш енергійний чотирилапий службовець, то і вони такими б стали: гралися з ним, бігали та інше. А так — спокійні і неспішні прогулянки, відпочинок на березі озера та інше.

«Я просто хотіла, щоби у нас був собака. Мені не було принципово, чи це буде цуценя, чи вже доросла й сформована особистість, — зазначає Яна. — Була б моя воля, я б ще кількох взяла. Але немає куди, бо живемо в орендованій квартирі».